Програма з фізики. 7-9 клас

УВАГА!

Авторські права на текст програми “Фізика. Астрономія, 7—12 кл.” належать Міністерству освіти і науки України та авторам програми. Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення) належить видавництву “Перун” згідно з “Угодою № 17/93-05 на випуск підручників (навчальної літератури) від 27.09.2005 р.” між Міністерством освіти і науки України та видавництвом “Перун”.

ФІЗИКА 7—9 класи

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Фiзика є фундаментальною наукою, яка вивчає загальнi закономiрностi перебiгу природних явищ, закладає основи свiторозумiння на рiзних рiвнях пiзнання природи i дає загальне обґрунтування природничо-наукової картини свiту. Сучасна фiзика, крiм наукового, має важливе соцiокультурне значення. Вона стала невiд’ємною складовою культури високотехноло­гiчного iнформацiйного суспiльства. Фундаментальний характер фiзичного знання як фiлософiї науки i методологiї природознав­ства, теоретичної основи сучасної технiки i виробничих технологiй визначає освiтнє, свiтоглядне та виховне значення шкiльного курсу фiзики як навчального предмета. Завдяки цьому в структурi освiтньої галузi вiн вiдiграє роль базового компонента природничо-наукової освiти i належить до iнварiантної складової загальноосвiтньої пiдготовки учнiв в основнiй i стар­шiй школах.

Фiзика як навчальний предмет структурно може бути представлена таким чином.

Загальновизнаною iдеєю сучасного навчання вважається йо­го вiдповiднiсть розвитку науки, а також тим методам пiзнання, якi в науцi є вирiшальними. Історично у класичнiй фiзицi склалося так, що спочатку нагромаджувалися факти, якi потiм систематизувалися й узагальнювалися. На їх пiдставi вченi висловлювали концептуальнi iдеї, пропонували теоретичнi моделi, завдяки яким факти отримували певну iнтерпретацiю. Згодом встановлювалися закони, формулювалися принципи, на основi яких створювалися теорiї. Такий пiзнавальний цикл фiзики спрямовувався на пояснення фiзичних явищ i процесiв оточуючого свiту загалом, а також супроводжувався практичним ви­користанням фiзичного знання для створення технiчних за­собiв дiяльностi людини i виробничих технологiй.

Головна мета навчання фiзики в середнiй школi полягає в розвитку особистостi учнiв засобами фiзики як навчального предмета, зокрема завдяки формуванню в них фізичних знань, наукового свiтогляду i вiдповiдного стилю мислення, екологiчної культури, розвитку в них експеримента­ль­них умiнь i дослiдницьких навикiв, творчих здiбностей i схильностi до креативного мислення. Вiдповiдно до цього змiст фiзичної освiти спрямовано на опанування учнями наукових фактiв i фундаментальних iдей, усвiдомлення ними сутi понять i законiв, принципiв i теорiй, якi дають змогу пояснити перебiг фiзичних явищ i процесiв, з’ясувати їхнi закономiрностi, характеризувати сучасну фiзичну картину свiту, зрозумiти науковi основи сучасного виробництва, технiки i технологiй, оволодiти основними методами наукового пiзнання i використати набутi знання в практичнiй дiяльностi. Його наскрiзними змiстовими лiнiями є категорiальнi структури, що узгоджуються з за­гальними змiстовими лiнiями освiтньої галузi “Природознавство”, а саме:

— речовина i поле;

— рух i взаємодiї;

— закони i закономiрностi фiзики;

— фiзичнi методи наукового пiзнання;

— роль фiзичних знань у життi людини i суспiльному розвитку.

Шкiльний курс фiзики побудовано за двома логiчно завершеними концентрами, змiст яких узгоджується зi структурою середньої загальноосвiтньої школи: в основнiй школi (7—9 кл.) вивчається логiчно завершений базовий курс фiзики, який закладає основи фiзичного знання; у старшiй школi вивчення фiзики вiдбувається залежно вiд обраного профiлю навчання: на рiвнi стандарту, академiчному або профiльному. В основнiй школi фiзику починають вивчати як окремий навчальний предмет, змiст якого i вимоги до його засвоєння є єдиними для всiх учнiв. Урахування пiзнавальних iнтересiв учнiв, розвиток їхніх творчих здiбностей i формування схильностi до навчання фiзики здiйснюється завдяки особис­тiсно орiєнтованому пiдходу, запровадженню факультативних курсiв i проведенню iндивiдуальних занять i консультацiй за рахунок варiативної складової навчального плану.

У старшiй школi загальноосвiтня пiдготовка з фiзики продовжується на засадах профiльного навчання. Змiст фiзичної освiти та вимоги до його засвоєння залежать вiд обраної навчальної програми: на рiвнi стандарту курс фiзики обмежується обов’язковими результатами навчання, тобто мiнiмально необхiдною сумою знань, якi мають головним чином свiтоглядне спрямування; на академiчному рiвнi закладаються базовi знання з фiзики, достатнi для продовження навчання за напрямами, де потрiбна вiдповiдна пiдготовка з фiзики; на рiвнi профiльного навчання в учнiв формуються фундаментальнi знання з фiзики, оскiльки з їх удосконаленням учнi здебiльшого пов’язують своє майбуття в професiйному зростаннi.

В основнiй школi закладаються основи фiзичного пiзнання свiту: учнi опановують суть основних фiзичних понять i законiв, оволодiвають науковою термiнологiєю, основними методами наукового пiзнання та алгоритмами розв’язування фiзичних задач, у них розвиваються експериментальнi вмiння i дослiдницькi навички, формуються початковi уявлення про фiзичну картину свiту.

Курс фiзики основної школи ґрунтується на пропедевтицi фiзичних знань, що вiдбувається на бiльш раннiх етапах навчання.  Так, у початковiй школi молодшi школярi на уроках з рiзних предметiв ознайомлюються з проявами фiзичних явищ природи, засвоюють початковi вiдомостi з фiзики, оволодiвають елементарними навичками пiзнання природи. Особливого значення тут набуває спiввiдношення сенсорного еталона величини з конкретними властивостями тiл (маса, довжина, площа, об’єм, час, температура та iн.). Змiст фiзичної складової тут вiдображується змiстовими лiнiями спорiднених до природознавства освiтнiх галузей i групується навколо таких тем: людина як жива iстота (нормальнi умови життєдiяльностi — температура, вологiсть, тиск, земне тяжiння, зiр, слух, тактильнi дiї, довжина кроку тощо); мiй будинок (умови побуту, побутовi прилади, житлова енергетика тощо); моя вулиця, моє мiсто (рух транс­порту); моя планета — Земля (Сонячна система, Земля i Мiсяць, освоєння космосу тощо).

У 5—6 класах здобутi ними фiзичнi знання розвиваються в основному завдяки дослiдно-експериментальнiй дiяльностi на уроках природознавства, вивчення технологiй, математики, пiд час екскурсiй у природу; поповнюється їхнiй термiнологiчний апарат, набувають емпiричного сенсу окремi фiзичнi термiни (швидкiсть, маса, температура, час, механiчний рух, теплота, атом тощо). Змiст iнтегрованого курсу природознавства зосереджено головним чином навколо понять, якi мають загальнонауковий i мiжпредметний характер — початковi вiдомостi про будову речовини, атом i молекула, простiр i час, енергiя тощо. Навчальна дiяльнiсть учнiв спрямовується на подолання протирiччя мiж науковим сенсом фiзичного знання i буденним досвiдом учнiв, на трансформацiю їхньої буденної свiдомостi в наукову.

Завданнями курсу фiзики основної школи є:

— сформувати в учнiв базовi фiзичнi знання про явища природи, розкрити iсторичний шлях розвитку фiзики, ознайомити їх з дiяльнiстю та внеском вiдомих зарубiжних i вiтчизняних фiзикiв;

— розкрити суть фундаментальних наукових фактiв, основних понять i законiв фiзики, показати розвиток фундаментальних iдей i принципiв фiзики;

— сформувати в учнiв алгоритмiчнi прийоми розв’язування фiзичних задач та евристичнi способи пошуку розв’язку проб­лем;

— сформувати i розвинути в учнiв експериментальнi умiння i дослiдницькi навички, умiння описувати i систематизувати результати спостережень, планувати i проводити невеликi експериментальнi дослiдження, проводити вимiрювання фiзичних величин, робити узагальнення й висновки;

— розкрити роль фiзичного знання в життi людини, су­спiльному виробництвi й технiцi, сутнiсть наукового пiзнання засобами фiзики, сприяти розвитку iнтересу школярiв до фiзики;

— спонукати учнiв до критичного мислення, застосовувати набутi знання в практичнiй дiяльностi, для адекватного вiдображення природних явищ засобами фiзики;

— сформувати в них початковi уявлення про фiзичну картину свiту, на конкретних прикладах показати прояви моральностi щодо використання наукового знання в життєдiяльностi людини i природокористуваннi.

 

Засвоєння учнями системи фiзичних знань та здатнiсть застосовувати їх у процесi пiзнання i в практичнiй дiяльностi є одним із головних завдань навчання фiзики в середнiй школi. Ядро змiсту фiзичної освiти складають науковi факти i фундаментальнi iдеї, методи фізичної науки, поняття i моделi, закони i теорiї, покладенi в основу побудови шкiльного курсу фiзики. Його системоутворюючими елементами є:

— чуттєво усвiдомленi уявлення про основнi властивостi та явища оточуючого свiту, якi стають предметом вивчення в певному роздiлi фiзики (наприклад, механiчний рух у його буденному сприйняттi як перемiщення в просторi, просторово-часовi уявлення тощо);

— основнi поняття теоретичного базису (наприклад, для механiки — це швидкiсть, прискорення, сила, маса, iмпульс, енергія) та ідеї та принципи, що їх об’єднують (вiдноснiсть руху), необхiднi для усвiдомлення сутi перебiгу фiзичних явищ i процесiв;

— абстрактнi моделi, покладенi в основу теоретичної системи (матерiальна точка, iнерцiальна система вiдлiку тощо);

— формули, рiвняння i закони, що вiдтворюють спiввiдношення мiж фiзичними величинами (рiвняння руху, закони Ньютона тощо);

— рiзноманiтнi застосування фiзичних знань до розв’язання практичних завдань та наслiдки їх використання в пiзнавальнiй практицi (розрахунок гальмiвного шляху, вiдкриття планети Уран тощо).

Фiзика — експериментальна наука. Тому ця її риса визначає низку специфiчних завдань шкiльного курсу фiзики, спрямованих на засвоєння наукових методiв пiзнання. Завдяки навчальному фізичному експерименту учні оволодівають досвідом практичної діяльності людства в галузі здобуття фактів та їх попереднього узагальнення на рівні емпіричних уявлень, понять і законів. За таких умов він виконує функцію методу навчального пізнання, завдяки якому у свідомості учня утворюються нові зв’язки і відношення, формується суб’єктивно нове особистісне знання. Саме через навчальний фізичний експеримент найефективніше здійснюється діяльнісний підхід до навчання фізики.

З iншого боку, навчальний фiзичний експеримент дидактично забезпечує процесуальну складову навчання фiзики,  зокрема формує в учнiв експериментальнi вмiння i дослiдницькi навички, озброює їх iнструментарiєм дослiдження, який стає засобом навчання.

Таким чином, навчальний фiзичний експеримент як ор­га­нiчна складова методичної системи навчання фiзики забезпечує формування в учнiв необхiдних практичних умiнь, дослiдницьких навичок та особистiсного досвiду експериментальної дiяльностi, завдяки яким вони стають спроможними у межах набутих знань розв’язувати пiзнавальнi завдання засобами фiзичного експерименту. У шкiльному навчаннi вiн реалiзується у формi демонстрацiйного i фронтального експерименту, лабораторних робiт, робіт фізичного практикуму, позаурочних дослiдiв i спостережень тощо і розв’язує такi завдання:

— формування конкретно-чуттєвого досвiду i розвиток знань учнiв про навколишнiй свiт на основi цiлеспрямованих спостережень за плином фiзичних явищ i процесiв, вивчення властивостей тiл та вимiрювання фiзичних величин, усвiдомлення їхніх суттєвих ознак;

— встановлення i перевiрка засобами фiзичного експерименту законiв природи, вiдтворення фундаментальних дослiдiв та їхнiх результатiв, якi стали вирiшальними у розвитку i становленнi конкретних фiзичних теорiй;

— залучення учнiв до наукового пошуку, висвiтлення логiки наукового дослiдження, що сприяє виробленню в них до­слiдницьких прийомiв, формуванню експериментальних умiнь i навичок;

— ознайомлення учнiв з конкретними проявами i засобами експериментального методу дослiдження, зокрема з рiзними способами i методами вимiрювань — порiвняння з мiрою, безпосередньої оцiнки, замiщення, калориметричним, стробоско­пiчним, осцилографiчним, зондовим, спектральним тощо;

— демонстрацiя прикладного спрямування фiзики, розвиток полiтехнiчного світогляду i конструкторських здiбностей учнiв.

У системi навчального фiзичного експерименту особливе мiсце належить фронтальним лабораторним роботам i фiзичному практикуму, якi здiйснюють практичну пiдготовку учнiв. За змiстом експериментальної дiяльностi вони можуть бути об’єд­нанi в такi групи:

— спостереження фiзичних явищ i процесiв (дiї магнiтного поля на струм, броунiвського руху, iнтерференцiї та дифракцiї свiтла, суцiльного та лiнiйчастого спектрiв тощо);

— вимiрювання фiзичних величин i констант (густини та питомої теплоємностi речовини, прискорення вiльного падiння, коефiцiєнта тертя ковзання, модуля пружностi, питомого опору провiдникiв, показника заломлення свiтла тощо);

— вивчення вимiрювальних приладiв (мензурки, важiльних те­резiв, термометра, амперметра, вольтметра, психрометра, оммет­ра то­що) i градуювання шкал (динамометра, спектроскопа, тер­мiстора тощо);

— з’ясування закономiрностей i встановлення законiв (умов рiвноваги важеля, закону збереження енергiї, закону Ома, другого закону Ньютона, закону збереження iмпульсу тощо);

— складання простих технiчних пристроїв i моделей та дослiдження їхнiх характеристик (електромагнiта, двигуна пос­тiйного струму, напiвпровiдникового дiода i транзистора, ра­дiо­приймача, дифракцiйної ґратки, лiнз тощо).

Виконання лабораторних робiт передбачає володiння учнями певною сукупнiстю умiнь, що забезпечують досягнення необхiдного результату. У кожному конкретному випадку цей набiр умiнь залежатиме вiд змiсту дослiду i поставленої мети, оскiльки визначається конкретними дiями учнiв пiд час виконання лабораторної роботи. Разом з тим вони є вiдтворенням узагальненого експериментального вмiння, яке формується всi­єю системою навчального фiзичного експерименту i має склад­ну структуру, що мiстить:

aумiння планувати експеримент, тобто формулювати його мету, визначати експериментальний метод i давати йому теоретичне обґрунтування, складати план дослiду i визначати найкращi умови його проведення, обирати оптимальнi значення вимiрюваних величин та умови спостережень, враховуючи наявнi експериментальнi засоби;

бумiння пiдготувати експеримент, тобто обирати необхiдне обладнання i вимiрювальнi прилади, збирати дослiднi установки чи моделi, рацiонально розмiщувати приладдя, домагаючись безпечного проведення дослiду;

вумiння спостерiгати, визначати мету i об’єкт спостереження, встановлювати характернi риси плину фiзичних явищ i процесiв, видiляти їхнi суттєвi ознаки;

гумiння вимiрювати фiзичнi величини, користуючись рiз­ни­ми вимiрювальними приладами i мiрами, тобто визначати цiну подiлки шкали приладу, її нижню i верхню межу, знiмати покази приладу;

думiння обробляти результати експерименту, знаходити значення величин, похибки вимiрювань (у старшiй школi), креслити схеми дослiдiв, складати таблицi одержаних даних, готувати звiт про проведену роботу, вести запис значень фiзичних величин у стандартизованому виглядi тощо;

е) умiння iнтерпретувати результати експерименту, описувати спостережуванi явища i процеси, вживаючи фiзичну тер­мiнологiю, подавати результати у виглядi формул i рiвнянь, функ­цiональних залежностей, будувати графiки, робити висновки про проведене дослiдження, виходячи з поставленої мети.

Очевидно, що формування такого узагальненого експериментального вмiння — процес довготривалий, який вимагає планомiрної роботи вчителя і учнів протягом усього часу навчання фiзики в основнiй i старшiй школах. Перелiченi в програмi демон­страцiйнi дослiди i лабораторнi роботи є мiнiмально необхiдними i достатнiми щодо вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Проте залежно вiд умов i наявної матерiальної бази фiзичного кабiнету вчитель може замiнювати окремi роботи або демонстрацiйнi дослiди рiвноцiнними, використовувати рiзнi їх можливi варiанти. Вiн може доповнювати цей перелiк додатковими дослiдами, короткочасними експериментальними завданнями, збiльшувати їх кiлькiсть пiд час виконання фронтальних лабо­раторних робiт або фiзпрактикуму, об’єднувати кiлька робiт в одну тощо.

Залежно вiд змiсту дiяльностi учнiв навчальний фiзичний експеримент може бути:

aрепродуктивний, коли вiдповiднi експериментальнi зав­дання формують уміння, не вимагаючи самостiйного здобуття нового фiзичного знання, а лише пiдтверджують уже вiдомi факти й iстини або iлюструють теоретично встановленi твердження;

бчастково-пошуковий, коли пiд час їх виконання з’ясовується новий елемент знання як результат напiвсамостiйної пошукової дiяльностi учнiв;

вдослiдницький, коли в результатi самостiйного виконання експерименту учнi роблять висновки та узагальнення, що мають статус суб’єктивно нового для них знання.

Кожний із цих видiв навчального фiзичного експерименту зай­має своє мiсце в системi урокiв фiзики i має свої межi застосування в навчальному процесi. Репродуктивний експеримент, як правило, використовують пiд час попереднього ознайомлення учнiв з фiзичним явищем або в процесi пiдтвердження їхнього повсякденного досвiду (наприклад, дослiди, що iлюструють явища iнерцiї та взаємодiї тiл, теплопровiднiсть тiл, вимiрювання довжини i маси, спостереження iнтерференцiї та дифракцiї свiтла), при вивченнi технiчних пристроїв та їх моделей (наприклад, вивчення електричного двигуна постiйного струму, будова i дiя фотореле на фотоелементi). Пiд час виконання лабораторних робiт вiн використовується з метою вироблення початкових експериментальних умiнь (наприклад, складання електричного кола та вимiрювання сили струму в рiзних його дiлянках) або на етапi закрiплення навчального матерiалу, наприклад, з метою перевiрки вивченого закону (вивчення закону збереження механiчної енергiї, ви­мiрювання заряду електрона електролiтичним способом тощо).

Частково-пошуковий експеримент вимагає особливої ор­ганiзацiї пiзнавальної дiяльностi учнiв, коли за незначної допомоги вчителя учнi встановлюють закономiрностi природи або характернi риси фiзичного явища (порiвняння кiлькостi теплоти при змiшуваннi води рiзної температури, залежнiсть ЕРС iндукцiї вiд швидкостi змiни магнiтного потоку тощо), вивчають певний спосiб вимiрювання фiзичної величини (визначення опору провiдника за допомогою амперметра i вольтметра, визначення показника заломлення скла тощо). Найчастiше цей вид навчального фiзичного експерименту застосовують зразу пiсля вивчення вiдповiдного явища, закономiрностi, поняття фiзичної величини, а також у фiзичному практикумi, який має важливе значення для закріплення знань. Проте iнколи його використовують на етапi вивчення нового навчального матерiалу, особливо коли учням необхiдно усвiдомити суттєвi ознаки фiзичних явищ (вивчення одного з iзопроцесiв, спос­тереження дiї магнiтного поля на струм тощо).

Пiд час проведення дослiдницького фiзичного експерименту учнi виявляють високий рiвень пiзнавальної самостiйностi, а отже, вони повиннi володiти вiдповiдними знаннями i мати певну практичну пiдготовленiсть, якi дають змогу їм iнтерпретувати одержанi результати i робити необхiднi висновки. Тому їх виконання потребує вiд учителя особливого вмiння керувати пiзнавальною дiяльнiстю учнiв, адже самостiйне здобуття ними нового знання не повинно пiти хибним шляхом, i тому має вiдбуватися пiд неухильним контролем з боку вчителя. Найчастiше даний вид експерименту застосовують пiд час узагальнення i систематизацiї знань або в процесi вивчення нового навчального матерiалу, коли учнi встановлюють певну закономiрнiсть чи закон (наприклад, виявлення умови рiвноваги важеля, з’ясування умов плавання тіл у рідині, дослідження залежності між тиском, об’ємом і температурою газу, дослідження залежності опору металів і напівпровідників від температури).

Кiлькiсне спiввiдношення мiж усiма цими видами навчального фiзичного експерименту не можна визначити нормативно, оскiльки на їх вибiр впливає багато чинникiв. Це й вiдповiднiсть обраного рiвня самостiйностi учнiв метi уроку, i пiдготовленiсть їх до сприймання навчального матерiалу на вiдповiдному рiвнi, i сам змiст дослiду, й умiння вчителя забезпечити на уроцi належний рiвень пiзнавальної активностi учнiв. У виборi конкретного його виду вчитель мусить керуватися тими мiркуваннями, що кожна демонстрацiя, кожне спостереження або лабораторна робота, кожний дослiд повинен, з одного боку, забезпечити ви­ко­нан­ня програмних вимог до експериментальної пiдготовки уч­нiв на певному освiтньому рiвнi, з iншого боку, розвивати в учнiв готовнiсть сприймати навчальний матерiал на опти­мально­му для них за пiзнавальними можливостями рiвнi актив­ностi.

Самостiйне експериментування учнiв, особливо в основнiй школi, необхiдно розширювати, використовуючи найпростiше обладнання, iнколи навiть саморобнi прилади i побутове обладнання. Такi роботи повиннi мати пошуковий характер, завдяки чому учнi збагачуються новими фактами, узагальнюють їх i роблять висновки. У процесi такої дiяльностi вони мають навчитися ставити мету дослiдження, обирати адекватнi методи i засоби дослiдження, планувати i здiйснювати експеримент, обробляти його результати i робити висновки.

Разом з тим не слiд забувати, що школярi, особливо старшокласники, мають пiднятися до теоретичного рiвня узагальнення, засвоїти не лише багатий фактологiчний матерiал та емпiричнi методи пiзнання, але й усвiдомити теоретичнi моделi, закони i принципи фiзики. Як зазначав А. Ейнштейн, у розвитку сучасної фiзики неможливо вiдокремити експериментальний i теоретичний методи, оскiльки вони завжди поруч, невiд’ємнi та взаємопов’язанi один з одним. Оволодiти теоретичним знанням i вмiнням його застосовувати в практичнiй дiяльностi людини — одне з основних завдань курсу фiзики. Тому шкiльний курс фiзики, зокрема старшої школи, структуровано за фундаментальними фiзичними теорiями— класична механiка, молеку­лярно-кiнетична теорiя й феноменологiчна термодинамiка, елект­родинамiка, квантова фiзика.

Засвоєння фiзичного знання значно полiпшується, якщо в основу навчально-пiзнавальної дiяльностi учнiв покласти плани узагальнюючого характеру, за якими розкривається суть того чи iншого поняття, закону, факту тощо. Так, змiст наукового факту (фундаментального дослiду) визначають:

— суть наукового факту чи опис дослiду;

— хто з учених встановив даний факт чи виконав дослiд;

— на пiдставi яких суджень встановлено даний факт або схематичний опис дослiдної установки;

— яке значення вони мають для становлення i розвитку фiзичної теорiї.

Для пояснення фiзичного явища необхiдно усвiдомити:

— зовнiшнi ознаки плину даного явища, умови, за яких воно вiдбувається;

— зв’язок даного явища з iншими;

— якi фiзичнi величини його характеризують;

— можливостi практичного використання даного явища, способи попередження шкiдливих наслiдкiв його прояву.

Сутнiсть поняття фiзичної величини визначають:

— властивiсть, яку характеризує дана фiзична величина;

— її означення (дефiнiцiя);

— формула, покладена в основу означення, зв’язок з iншими величинами;

— одиницi фiзичної величини;

— способи її вимiрювання.

Для закону це:

— формулювання закону, зв’язок мiж якими явищами вiн встановлює;

— математичний вираз закону;

— дослiдні факти, що привели до встановлення закону або підтверджують його справедливість;

— межi застосування закону.

Для моделей необхiдно:

— дати її опис або навести дефiнiцiю, що її визначає як iдеалiзацiю;

— встановити, якi реальнi об’єкти вона замiщує;

— з’ясувати, до якої конкретно теорiї вона належить;

— визначити, вiд чого ми абстрагуємося, чим нехтуємо, вводячи цю iдеалiзацiю;

— з’ясувати наслiдки застосування даної моделi.

Загальна характеристика фiзичної теорiї має мiстити:

— перелiк наукових фактiв, якi стали пiдставою розроблення теорiї, її емпiричний базис;

— понятiйне ядро теорiї, визначення базових понять i моделей;

— основнi положення, iдеї i принципи, покладенi в основу теорiї;

— рiвняння i закони, що визначають математичний апарат теорiї;

— коло явищ i властивостей тiл, якi дана теорiя може пояснити або передбачити їх плин;

— межi застосування теорiї.

Однiєю з найважливiших дiлянок роботи в системi навчання фiзики в школi є розв’язування фiзичних задач. Задачi рiзних типiв можна ефективно використовувати на всiх етапах засвоєння фiзичного знання: для розвитку iнтересу, творчих здiб­ностей i мотивацiї учнiв до навчання фiзики, пiд час постановки проблеми, що потребує розв’язання, в процесi формування нових знань учнiв, вироблення практичних умiнь учнiв, з метою повторення, закрiплення, систематизацiї та узагальнення засвоєного матерiалу, з метою контролю якостi засвоєння навчального матерiалу чи дiагностування навчальних досягнень учнiв тощо. Слiд пiдкреслити, що в умовах особистiсно орiєнтованого навчання важливо здiйснити вiдповiдний добiр фiзичних задач, який би враховував пiзнавальнi можливостi й нахили учнiв, рiвень їхньої готовностi до такої дiяльностi, розвивав би їхнi здiбностi вiдповiдно до освiтнiх потреб.

Розв’язування фiзичних задач, як правило, має три етапи дiяльностi учнiв:

1) аналiзу фiзичної проблеми або опису фiзичної ситуацiї;

2) пошуку математичної моделi розв’язку;

3) реалiзацiї розв’язку та аналiзу одержаних результатiв.

На першому етапi фактично вiдбувається побудова фiзичної моделi задачi, що подана в її умовi:

  • аналiз умови задачi, визначення вiдомих параметрiв i величин та пошук невiдомого;
  • конкретизацiя фiзичної моделi задачi за допомогою гра­фiчних форм (малюнки, схеми, графiки тощо);
  • скорочений запис умови задачi, що вiдтворює фiзичну модель задачi в систематизованому виглядi.

На другому, математичному етапi розв’язування фiзичних задач вiдбувається пошук зв’язкiв i спiввiдношень мiж вiдомими величинами i невiдомим:

  • вибудовується математична модель фiзичної задачi, робиться запис загальних рiвнянь, що вiдповiдають фiзичнiй моделi задачi;
  • враховуються конкретнi умови фiзичної ситуацiї, що описується в задачi, здiйснюється пошук додаткових парамет­рiв (початковi умови, фiзичнi константи тощо);
  • приведення загальних рiвнянь до конкретних умов, що вiд­творюються в умовi задачi, запис спiввiдношення мiж не­відомим і відомими величинами у формі часткового рів­няння.

На третьому етапi здiйснюються такi дiї:

  • аналiтичне, графiчне або чисельне розв’язання рiвняння вiд­носно невiдомого;
  • аналiз одержаного результату щодо його вiрогiдностi й реальностi, запис вiдповiдi;
  • узагальнення способiв дiяльностi, якi властивi даному типу фiзичних задач, пошук iнших шляхiв розв’язку.

Слiд зазначити, що в навчаннi фiзики важливою формою роботи з учнями є складання ними задач, якi за фiзичним змiстом подiбнi до тих, що були розв’язанi на уроцi, наприклад обернених задач. Цей прийом досить ефективний для розвитку творчих здiбностей учнiв, їхнього розумового потенцiалу.

Наведений у програмі розподіл годин є орієнтовним. Учитель на власний розсуд може розподіляти навчальний матеріал за темами уроків, переставляти їх місцями в межах розділу, але так, щоб не порушувалася логічна послідовність. Також учитель має право довільно визначати кількість годин на вивчення теми або розділу.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з фізики.

Під час визначення рівня навчальних досягнень з фізики оцінюється:

—  рівень володіння теоретичними знаннями;

—  рівень умінь використовувати теоретичні знання під час розв’язування задач чи вправ різного типу (розрахункових, експериментальних, якісних, комбінованих тощо);

—  рівень володіння практичними вміннями та навичками під час виконання лабораторних робіт, спостережень і фізичного практикуму. 

Критерії оцінювання рівня володіння учнями теоретичними знаннями

 

Рівні навчальних досягнень

Бали

Критерії оцінювання навчальних досягнень

I. Початковий

 

1

Учень (учениця) володіє навчальним матеріалом на рівні розпізнавання явищ природи, з допомогою вчителя відповідає на запитання, що потребують відповіді «так» чи «ні»

 

 

2

Учень (учениця) описує природні явища на основі свого попереднього досвіду, з допомогою вчителя відповідає на запитання, що потребують однослівної відповіді

 

 

3

Учень (учениця) з допомогою вчителя зв’язно описує явище або його частини без пояснень відповідних причин, називає фізичні чи астрономічні явища, розрізняє буквені позначення окремих фізичних чи астрономічних величин

II. Середній

 

4

Учень (учениця) з допомогою вчителя описує явища, без пояснень наводить приклади, що ґрунтуються на його власних спостереженнях чи матеріалі підручника, розповідях учителя тощо

 

 

5

Учень (учениця) описує явища, відтворює значну частину навчального матеріалу, знає одиниці вимірювання окремих фізичних чи астрономічних величин і формули з теми, що вивчається

 

6

Учень (учениця) може зі сторонньою допомогою
пояснювати явища, виправляти допущені неточності (власні, інших учнів), виявляє елементарні знання основних положень (законів, понять, формул)

III. Достатній

7

Учень (учениця) може пояснювати явища, виправляти допущені неточності, виявляє знання і розуміння основних положень (законів, понять, формул, теорій)

 

 

8

Учень (учениця) уміє пояснювати явища, аналізувати, узагальнювати знання, систематизувати їх, зі сторонньою допомогою (вчителя, однокласників тощо) робити висновки

 

 

9

Учень (учениця) вільно та оперативно володіє вивченим матеріалом у стандартних ситуаціях, наводить приклади його практичного застосування та аргументи на підтвердження власних думок

IV. Високий

 

10

Учень (учениця) вільно володіє вивченим матеріалом, уміло використовує наукову термінологію, вміє опрацьовувати наукову інформацію: знаходити нові факти, явища, ідеї, самостійно використовувати їх відповідно до поставленої мети

 

11

Учень (учениця) на високому рівні опанував програмовий матеріал, самостійно, у межах чинної програми, оцінює різноманітні явища, факти, теорії, використовує здобуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях, поглиблює набуті знання

 

12

Учень (учениця) має системні знання, виявляє здібності до прийняття  рішень, уміє аналізувати природні явища і  робить відповідні висновки й узагальнення, уміє знаходити й аналізувати додаткову інформацію

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів при розв’язуванні задач 

Визначальним показником для оцінювання вміння розв’язувати задачі є їх складність, яка залежить від:

1) кількості правильних, послідовних, логічних кроків та операцій, здійснюваних учнем; такими кроками можна вважати вміння (здатність):

—   усвідомити умову задачі;

—   записати її у скороченому вигляді;

—   зробити схему або малюнок (за потреби);

—   виявити, яких даних не вистачає в умові задачі, та знайти їх у таблицях чи довідниках;

—   виразити всі необхідні для розв’язку величини в одиницях СІ;

—   скласти (у простих випадках — обрати) формулу для знаходження шуканої величини;

—    виконати математичні дії й операції;

—   здійснити обчислення числових значень невідомих величин;

—   аналізувати і будувати графіки;

—   користуватися методом розмінностей для перевірки правильності розв’язку задачі;

—   оцінити одержаний результат та його реальність.

2)      раціональності обраного способу розв’язування;

3)      типу завдання (з одної або з різних тем (комбінованого), типового (за алгоритмом) або нестандартного).

Початковий рівень

(1-3 бали)

Учень (учениця) уміє розрізняти фізичні чи астрономічні величини, одиниці вимірювання з певної теми, розв’язувати задачі з допомогою вчителя лише на відтворення основних формул; здійснює найпростіші математичні дії

Середній рівень

(4 – 6 балів)

Учень (учениця) розв’язує типові прості задачі (за зразком), виявляє здатність обґрунтувати деякі логічні кроки з допомогою вчителя

Достатній

рівень

(7 – 9 балів)

Учень (учениця) самостійно розв’язує типові задачі й виконує вправи з одної теми, обґрунтовуючи обраний спосіб розв’язку

Високий

рівень

(10 – 12 балів)

Учень (учениця) самостійно розв’язує комбіновані типові задачі стандартним або оригінальним способом, розв’язує нестандартні задачі

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів при виконанні лабораторних і практичних робіт

При оцінюванні рівня володіння учнями практичними вміннями та навичками  під час виконання фронтальних лабораторних робіт, експериментальних задач, робіт фізичного практикуму враховуються знання алгоритмів спостереження, етапів проведення дослідження (планування  дослідів чи спостережень, збирання установки за схемою; проведення дослідження, знімання показників з приладів), оформлення результатів дослідження – складання таблиць, побудова графіків тощо; обчислювання похибок вимірювання (за потребою), обґрунтування висновків проведеного експерименту чи спостереження.

Рівні складності лабораторних робіт можуть задаватися:

—   через зміст та кількість додаткових завдань і запитань відповідно до теми роботи;

—   через різний рівень самостійності виконання роботи (при постійній допомозі вчителя, виконання за зразком, докладною або скороченою інструкцією, без інструкції);

—   організацією нестандартних ситуацій (формулювання учнем мети роботи, складання ним особистого плану роботи, обґрунтування його, визначення приладів та матеріалів, потрібних для її виконання, самостійне виконання роботи та оцінка її результатів).

Обов’язковим при оцінюванні є врахування дотримання учнями правил техніки безпеки під час виконання фронтальних лабораторних робіт чи робіт фізичного практикуму.

 

Початковий рівень

(1-3 бали)

Учень (учениця) називає прилади та їх призначення, демонструє вміння користуватися окремими з них, може скласти схему досліду лише з допомогою вчителя, виконує частину роботи без належного оформлення

Середній рівень

(4 – 6 балів)

Учень (учениця) виконує роботу за зразком (інструкцією) або з допомогою вчителя, результат роботи учня дає можливість зробити правильні висновки або їх частину, під час виконання та оформлення роботи допущені помилки

Достатній

рівень

(7 – 9 балів)

Учень (учениця) самостійно монтує необхідне обладнання, виконує роботу в повному обсязі з дотриманням необхідної послідовності проведення дослідів та вимірювань. У звіті правильно й акуратно виконує записи, таблиці, схеми, графіки, розрахунки, самостійно робить висновок

Високий

рівень

(10 – 12 балів)

Учень (учениця) виконує всі вимоги, передбачені для достатнього рівня, визначає характеристики приладів і установок, здійснює грамотну обробку результатів, розраховує похибки (якщо потребує завдання), аналізує та обґрунтовує отримані висновки дослідження, тлумачить похибки проведеного експерименту чи спостереження.  Більш високим рівнем вважається виконання роботи за самостійно складеним оригінальним планом або установкою, їх обґрунтування.
 

ОСНОВНА ШКОЛА

К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

7-й клас

(35 год, 1 год на тиждень, 

3 год — резервний час)

8

7

15

2

3

12

20

10

20

2

2

4

5

35

10

12

2

2

4

Розділ 1. ПОЧИНАЄМО ВИВЧАТИ ФІЗИКУ

Фiзика як природнича наука. Фiзичнi тiла i фiзичнi явища. Механiчнi, тепловi, електричнi, магнiтнi та оптичнi явища. Методи дослiдження фiзичних явищ. Спостереження та експеримент. Вимiрювання та вимiрювальнi прилади. Фiзичнi величини та їх одиницi. Зв’язок фiзики з повсякденним життям, технiкою i виробничими технологiями. Творцi фiзичної науки. Внесок ук­раїн­ських учених у розвиток фiзики. Навколишнiй свiт, у якому ми живемо. Мiкро-, макро- i мегасвiти. Простiр i час. Послiдовнiсть, тривалiсть i перiодичнiсть подiй. Одиницi часу. Вимiри простору. Довжина та одиницi довжини. Площа та одиницi площi. Об’єм та одиницi об’єму. Взаємо­дiя тiл. Земне тяжiння. Електризацiя тiл. Взаємо­дiя заряджених тiл. Взаємодiя магнiтiв. Сила — мiра взаємодiї. Енергiя.

Лабораторнi  роботи

1. Фiзичний кабiнет та його обладнання. Пра­вила безпеки у фiзичному кабiнетi.

2. Ознайомлення з вимiрювальними приладами. Визначення цiни подiлки шкали приладу.

3. Вимiрювання часу (метроном, секундомiр, годинник).

4. Вимiрювання лiнiйних розмiрiв тiл та пло­щi поверхнi.

5. Вимiрювання об’єму твердих тiл, рiдин i газiв.

Демонстрацiї

1. Приклади фiзичних явищ: механiчних, теп­лових, електричних, свiтлових тощо.

2. Приклади застосування фiзичних явищ у технiцi на моделях двигуна внутрiшнього згоряння, гiдравлiчного преса, блокiв, електрона­грi­валь­них приладiв.

Розділ 2. БУДОВА РЕЧОВИНИ

Фізичне тіло і речовина. Маса тіла. Одиниці маси. Вимірювання маси тіл. Будова речовини. Атоми і молекули. Будова атома. Рух і взаємодія атомів і молекул. Залежність швидкості руху атомів і молекул від температури тіла. Дифузія.

Агрегатні стани речовини. Фізичні влас­тивості тіл у різних агрегатних станах. Густина речовини. Кристалічні та аморфні тіла. Залеж­ність лінійних розмірів твердих тіл від тем­ператури.

Лабораторні роботи

6. Вимірювання маси тіл.

7. Дослідження явища дифузії в рідинах і газах.

8. Визначення густини твердих тіл і рідин.

Демонстрації

1. Стисливість газів.

2. Розширення тіл під час нагрівання.

3. Розчинення фарби у воді.

4. Дифузія газів, рідин.

5. Модель хаотичного руху молекул.

6. Зчеплення свинцевих циліндрів.

7. Об’єм і форма твердого тіла і рідини.

8. Властивість газу займати увесь наданий йому об’єм.

9. Фотографії молекулярних кристалів.

10. Моделі молекул води, водню, кисню.

Розділ 3. СВІТЛОВІ ЯВИЩА

Оптичні явища в природі. Джерела і приймачі світла. Світловий промінь. Прямолінійне поширення світла. Сонячне і місячне затемнення.

Дисперсія світла. Спектральний склад світла. Кольори.

Відбивання світла. Закони відбивання. Плоске дзеркало.

Поширення світла в різних середовищах. Заломлення світла на межі двох середовищ. Лінзи. Оптична сила і фокусна відстань лінзи. Побудова зображень, що дає тонка лінза.

Фотометрія. Сила світла і освітленість.

Око. Вади зору. Окуляри. Оптичні прилади.

Лабораторні роботи

9. Утворення кольорової гами світла шляхом накладання променів різного кольору.

10. Вивчення законів відбивання світла за допомогою плоского дзеркала.

11. Визначення фокусної відстані та оптичної сили тонкої лін­зи.

12. Складання найпростішого оптичного приладу.

Демонстрації

1. Прямолінійне поширення світла.

2. Відбивання світла.

3. Закони відбивання світла.

4. Зображення в плоскому дзеркалі.

5. Заломлення світла.

6. Хід променів у лінзах.

7. Утворення зображень за допомогою лінзи.

8. Модель ока.

9. Будова та дія оптичних приладів (фотоапарата, проекційного апарата тощо).

10. Інерція зору.

11. Спостереження руху тіл під час стробо- ско­пічного освітлення.

ЕКСКУРСІЇ

Об’єктами екскурсій можуть бути:

1. Спостереження фізичних явищ довкілля. Фізичні характеристики природного середовища

2. Фізика і техніка

3. Фізика і екологічні проблеми рідного краю. Фізичні методи дослідження природного середовища.

РЕЗЕРВ

8-й клас

(70 год, 2 год на тиждень,

4 год — резервний час)

МЕХАНІЧНІ ЯВИЩА

Розділ 1. МЕХАНІЧНИЙ РУХ

Механічний рух. Відносність руху. Траєк­торія. Пройдений тілом шлях. Швидкість руху та одиниці швидкості. Вимірювання швидкості ру­ху тіла.

Види рухів. Середня швидкість нерів­но­мір­ного руху. Прямолінійний рівномірний рух. Гра­фіки руху тіла.

Обертальний рух тіла. Період обертання. Мi­сяць — природний супутник Землі.

Коливальний рух. Амплітуда, період і частота коливань. Маятники. Математичний маятник.

Звук. Джерела і приймачі звуку. Характеристики звуку. Поширення звуку в різних середовищах. Відбивання звуку. Швидкість поширення звуку. Сприймання звуку людиною. Інфра­звук та ультразвук. Вплив звуків на живі організми.

Лабораторні роботи

1. Вимірювання швидкості руху тіла.

2. Вимірювання частоти обертання тіл.

3. Дослідження коливань маят­ника.

4. Вивчення характеристик звуку.

Демонстрації

1. Метроном.

2. Стробоскоп.

3. Відносність руху.

4. Прямолінійний і криволінійний рухи.

5. Спідометр.

6. Додавання переміщень.

7. Вільні коливання вантажу на нитці та вантажу на пружині.

8. Записування коливального руху.

9. Залежність періоду коливання вантажу на пружині від її жорсткості та маси вантажу.

10. Залежність періоду коливання вантажу на нитці від її довжини.

11. Поширення поперечних і поздовжніх хвиль.

12. Тіла, що коливаються, як джерела звуку.

13. Гучність звуку та висота тону.

Розділ 2. ВЗАЄМОДІЯ ТІЛ

Взаємодія тіл. Результат взаємодії — деформація і зміна швидкості. Інерція. Маса як міра інертності тіла. Сила та одиниці сили. Графічне зображення сили. Додавання сил, що діють уздовж однієї прямої. Рівновага сил.

Момент сили. Умова рівноваги важеля. Блок. Прості механізми.

Деформація тіла. Сила пружності. Закон Гу­ка. Вимірювання сил. Динамометри.

Земне тяжіння. Сила тяжіння. Вага тіла. Невагомість.

Тертя. Сила тертя. Коефіцієнт тертя ковзання.

Тиск і сила тиску. Одиниці тиску. Тиск рідин і газів. Манометри. Закон Паскаля. Сполучені посудини. Насоси.

Атмосферний тиск. Вимірювання атмосферного тиску. Дослід Торрічеллі. Барометри. Залежність тиску атмосфери від висоти.

Виштовхувальна сила. Закон Архімеда. Гід­ро­статичне зважування. Умови плавання тіл.

Лабораторні роботи

5. Конструювання динамометра.

6. Вимірювання сил за допомогою динамометра. Вимірювання ваги тіл.

7. Зважування тіл гідростатичним методом.

8. Вимірювання коефіцієнта тертя ковзання.

9. З’ясування умов рівноваги важеля.

Демонстрації

1. Досліди, що ілюструють явища інерції та взаємодії тіл.

2. Деформація тіл.

3. Додавання сил, напрямлених уздовж однієї прямої.

4. Прояв та вимірювання сил тертя ковзання, кочення, спокою.

5. Способи зменшення й збільшення сили тертя.

6. Кулькові та роликові підшипники.

7. Рів­новага тіл під дією кількох сил.

8. Момент сили. Правило моментів.

9. Будова і дія важеля, блоків.

10. Залежність тиску твердого тіла на опору від сили та площі опори.

11. Передавання тиску рідинами і газами.

12. Тиск рідини на дно і стінки посудини.

13. Зміна тиску в рідині з глибиною.

14. Сполучені посудини.

15. Вимірювання атмосферного тиску барометром-анероїдом.

16. Будова і дія манометра.

17. Будова і дія гідравлічного преса.

18. Будова і дія насосів.

19. Дія архімедової сили в рідині та газі.

20. Рівність архімедової сили вазі витісненої рідини в об’ємі зануреної частини тіла.

21. Плавання тіл.

Розділ 3. РОБОТА І ЕНЕРГІЯ

Механічна робота. Одиниці роботи. Потуж­ність та одиниці її вимірювання.

Кінетична і потенціальна енергії. Перетворення одного виду механічної енергії в інший. Закон збереження механічної енергії.

Машини і механізми. Прості механізми. Ко­е­фіцієнт корисної дії (ККД) механізмів. “Золоте правило” механіки.

Лабораторна робота

10. Визначення ККД похилої площини.

Демонстрації

1. Визначення роботи під час переміщення тіла.

2. Рівність роботи під час використання простих механізмів.

3. Потенціальна енергія піднятого над Землею тіла і деформованої пружини.

4. Перехід одного виду механічної енергії в інший.

5. Виконання роботи за рахунок кінетичної енергії тіла.

6. Зміна енергії тіла під час виконання роботи.

ТЕПЛОВІ ЯВИЩА

Розділ 4. КІЛЬКІСТЬ ТЕПЛОТИ. ТЕПЛОВІ МА­ШИНИ

Тепловий стан тіл. Температура тіла. Ви­мірювання температури. Внутрішня енергія та способи її зміни. Теплообмін. Види теплопередачі. Кількість теплоти. Питома теплоєм­ність речовини. Тепловий баланс.

Теплота згоряння палива. ККД нагрівника.

Плавлення і кристалізація твердих тіл. Температура плавлення. Питома теплота плавлення.

Випаровування і конденсація рідин. Вода в різних агрегатних станах. Температура кипіння. Питома теплота пароутворення.

Перетворення енергії в механічних і теплових процесах. Принцип дії теплових машин. Теплові двигуни. Двигун внутрішнього згоряння. Екологічні проблеми використання теплових машин.

Лабораторні роботи

11. Вимірювання температури за допомогою різних термометрів.

12. Вивчення теплового балансу при змішуванні води різної температури.

13. Визначення ККД нагрівника.

14. Визначення питомої теплоємності речовини.

Демонстрації

1. Сталість температури кипіння рідини.

2. Спостереження за процесами плавлення і тверднення кристалічного тіла.

3. Випаровування різних рідин.

4. Охолодження рідини під час випа­ровування.

5. Утворення туману внаслідок охолодження повітря.

6. Будова та дія чотиритактного двигуна внут­рішнього згоряння (на моделі).

7. Будова та дія парової турбіни (на моделі).

УЗАГАЛЬНЮЮЧІ ЗАНЯТТЯ

Енергія в житті людини. Теплоенергетика. Способи збереження енергетичних ресурсів. Енер­гозберігаючі технології. Використання енергії лю­диною та охорона природи.

ЕКСКУРСІЇ

Об’єктами екскурсій можуть бути:

1. Спостереження механічного руху і взаємо­дії в природі та на виробництві.

2. Теплоенергетичні установки та енергоге­неруючі станції.

РЕЗЕРВ

9-й клас

(70 год, 2 год на тиждень, 4 год — резервний час)

ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ ЯВИЩА

Розділ 1. ЕЛЕКТРИЧНЕ ПОЛЕ

Електризація тіл. Електричний заряд. Два роди електричних зарядів. Дискретність електричного заряду. Будова атома. Електрон. Йон. Закон збереження електричного заряду.

Електричне поле. Взаємодія заряджених тіл. Закон Кулона.

Лабораторна робота

1. Дослідження взаємодії заряджених тіл.

Демонстрації

1. Електризація різних тіл.

2. Взаємодія наелектризованих тіл.

3. Два роди електричних зарядів.

4. Подільність електричного заряду.

5. Будова і принцип дії електроскопа.

6. Закон Кулона.

Розділ 2. ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ

Електричний струм. Дії електричного струму. Електрична провідність матеріалів: провідники, на­півпровідники та діелектрики. Струм у металах.

Електричне коло. Джерела електричного стру­му. Гальванічні елементи. Акумулятори.

Сила струму. Амперметр. Ви­мірювання сили струму.

Електрична напруга. Вольтметр. Вимірювання напруги.

Електричний опір. Залежність опору про­від­ни­ка від його довжини, площі поперечного пере­різу та матеріалу. Питомий опір провідника. Реостати. Залежність опору провідників від темпе­ратури.

Закон Ома для однорідної ділянки електричного кола. З’єднання провідників. Розрахунки простих елект­ричних кіл.

Робота і потужність електричного струму. Закон Джоуля—Ленца. Електронагрівальні прилади.

Електричний струм в розчинах і розплавах електролітів. Кількість речовини, що виділяється під час електролізу. Застосування електролізу у промисловості та техніці.

Струм у напівпровідниках. Електропро­від­ність напівпровідників. Залежність струму в на­півпровідниках від температури. Термістори.

Електричний струм у газах. Самостійний і несамостійний розряди. Застосування струму в газах у побуті, в промисловості, техніці.

Безпека людини під час роботи з електричними приладами і пристроями.

Лабораторні роботи

2. Вимірювання сили струму за допомогою амперметра.

3. Вимірювання електричної напруги за допомогою вольтметра.

4. Вимірювання опору провідника за допомогою амперметра і вольтметра.

5. Вивчення залежності електричного опору від довжини провідника і площі його поперечного перерізу, матеріалу провідника.

6. Дослідження електричного кола з по­слi­довним з’єднанням провідників.

7. Дослідження електричного кола з паралельним з’єднанням провідників.

8. Вимірювання потужності споживача електричного струму.

9. Дослідження явища електролізу.

Демонстрації

1. Електричний струм і його дії: теплова, магнітна, механічна, світлова, хімічна.

2. Провідники і діелектрики.

3. Джерела струму: гальванічні елементи, аку­мулятори, блок живлення.

4. Складання електричного кола.

5. Вимірювання сили струму амперметром.

6. Вимірювання напруги вольтметром.

7. Залежність сили струму від напруги на ділянці кола і від опору цієї ділянки.

8. Вимірювання опору.

9. Залежність опору провідників від довжини, площі поперечного перерізу і матеріалу.

10. Будова і принцип дії реостатів і дільників напруги.

11. Послідовне і паралельне з’єднання про­відників.

12. Електроліз.

Розділ 3. МАГНІТНЕ ПОЛЕ

Постійні магніти. Магнітне поле Землі. Взає- модія магнітів. Магнітна дія струму. Дослід Ерсте­да. Магнітне поле провідника зі струмом. Маг­нітне поле котушки зі струмом. Електромагніти.

Дія магнітного поля на провідник зі струмом. Електричні двигуни. Гучномовець. Електрови­мірювальні прилади.

Електромагнітна індукція. Досліди Фарадея. Гіпотеза Ампера.

Лабораторна робота

10. Складання найпростішого електромагніту і випробування його дії.

Демонстрації

1. Виявлення магнітного поля провідника зі струмом.

2. Розташування магнітних стрілок навколо прямого і колового провідників та котушки зі струмом.

3. Підсилення магнітного поля котушки зі струмом введеням у неї залізного осердя.

4. Магнітне поле постійних магнітів.

5. Магнітне поле Землі.

6. Рух прямого провідника і рамки зі струмом у магнітному полі.

7. Модель рамки зі струмом у магнітному полі.

8. Будова і принцип дії електричного двигуна.

9. Будова і принцип дії гучномовця.

10. Будова і принцип дії електро­вимірю­вальних приладів.

11. Електромагнітна індукція.

Розділ 4. АТОМНЕ ЯДРО. ЯДЕРНА ЕНЕР­ГЕ­ТИКА

Атом і атомне  ядро. Дослід Резерфорда. Ядерна модель атома. Радіоактивність. Види ра­діоактивного випромінювання. Активність радіо­нуклідів. Йонізуюча дія радіоактивного випро­мінювання. Дозиметри. Природний радіоактивний фон. Вплив радіоактивного випромінювання на живі організми.

Ядерна енергетика. Розвиток ядерної енергетики в Україні. Екологічні проблеми ядерної енергетики.

Лабораторна робота

11. Вивчення будови дозиметра і проведення дозиметричних вимірювань.

Демонстрації

1. Модель досліду Резерфорда.

2. Принцип дії лічильника йонізуючих частинок.

3. Дозиметри.

УЗАГАЛЬНЮЮЧІ ЗАНЯТТЯ

Вплив фізики на суспільний розвиток та науково-технічний прогрес. Фізична картина світу. Ядерна енергетика та сучасні проблеми екології.

Демонстрації

Фрагменти відеозаписів науково-популярних телепрограм щодо сучасних наукових і технологічних досягнень в Україні та світі.

ЕКСКУРСІЇ

РЕЗЕРВ

     Учень:

називає iмена видатних вiтчизняних i зарубiжних фiзикiв, одиницi довжини, часу, площi поверхнi, об’єму, види енергiї;

наводить приклади фiзичних явищ i процесiв, руху i взаємодiї, перетворення енергiї, застосування фiзичних знань у життi людини;

розрiзняє значення фiзичної величини та її одиницi;

формулює правила безпеки у фiзичному кабiнетi;

записує значення фiзичних величин, використовуючи приставки СІ (мiкро, мiлi, санти, деци, кiло, мега) для утворення кратних i частинних одиниць.

може обґрунтувати iсторичний характер розвитку фiзичного знання; характеризуватиструктурнi рiвнi фiзичного свiту (мiкро-. макро-, мегасвiт), основнi методи фiзичних дослiджень та етапи пiзнавальної дiяльностi у фiзичних дослiдженнях, рiзнi прояви взаємодiї тiл; пояснювати значення фiзики в життi людини, сфери застосування фiзичного знання, земне тяжiння; порiвнювати одиницi фiзичних величин, що мають приставки СІ;

здатний спостерiгати за рiзними фiзичними явищами i процесами; визначати цiну подiлки шкали вимiрювального приладу, об’єм куба i паралелепiпеда; вимiрювати довжину, площу поверхнi, об’єм, час; користуватисяметрономом, секундомi­ром, лiнiй­кою, мензуркою;

дотримується правил безпеки у фiзичному кабiнетi.

    Учень:

називає агрегатнi стани речовини, одиницi маси тiла, густини речовини;

наводить приклади кристалiчних i аморфних тiл, прояву дифузiї в газах i рiдинах;

розрiзняє кристалiчнi й аморфнi тiла, атом i молекулу;

формулює основнi положення атомно-молекулярного вчення про будову речовини, означення густини речовини, записує її формулу;

може описати особливостi руху атомiв i молекул речовини в рiзних агрегатних станах, залежнiсть лiнiйних розмiрiв твердих тiл вiд температури, ядерну модель атома; обґрунтувати залежнiсть швидкостi руху атомiв i молекул вiд температури; характеризувати ознаки тiл у рiзних агрегатних станах, явище дифузiї, залежнiсть лiнiйних розмiрiв твердих тiл вiд температури; пояснитиатомно-молекулярну будову речовини в рiзних агрегатних станах, дослiднi факти, що пiдтверджують рух i взаємо- дiю мiкрочастинок речовини; порiвняти фiзичнi властивостi тiл у рiзних агрегатних станах; спостерiгати явище дифузiї в газах i рiдинах; вимiрювати масу тiла, густину речовини; користуватися терезами, робити висновки про залежнiсть плину явища дифузiї вiд температури;

дотримується правил зважування тiл на терезах;

може розв’язувати задачi,  застосовуючи формулу густини, залежнiсть лiнiйних розмiрiв твердих тiл вiд температури.

    Учень:

називає основнi оптичнi явища природи, вади зору, одиницi оптичної сили лiнзи, сили свiтла, освiтленостi;

наводить приклади джерел i приймачiв свiтла, застосування лiнз та оптичних приладiв, врахування фотометрiї в життєдiяльностi людини;

розрiзняє падаючий, вiдбитий i заломлений промені, кут падiння, вiдбивання i заломлення свiтла, фокусну вiдстань i оптичну силу лiнзи;

формулює закони вiдбивання та заломлення свiтла, означення поняття свiтлового променя;

записує формули тонкої лiнзи, сили свiтла, освiтленостi;

може описати поширення свiтла в рiзних оптичних середовищах, хiд променiв при дзеркальному вiдбиваннi свiтла, класифiкувати види джерел свiтла, лiнзи на збиральнi i розсiювальнi; характеризувати кольорову гаму свiтла,  око як оптичну систему, способи корекцiї короткозоростi та далекозоростi; пояснити утворення тiнi та пiвтiнi, причини сонячних i мiсячних затемнень, дисперсiю свiтла, призначення окулярiв, лiнз, оптичних приладiв (телескопiв, мiкроскопiв, проекцiйних апаратiв тощо);

здатний спостерiгати прямолiнiйне поширення свiтла в однорiдному середовищi, вiдбивання свiтла, заломлення свiтла на межi двох середовищ, дисперсiю свiтла, утворення кольорової гами свiтла шляхом накладання променiв рiзного кольору; ви­мi­рювати фокусну вiдстань та оптичну силу лiнзи; користуватисялупою, лiнзами; складати найпростiшi оптичнi прилади;

може розв’язувати задачi, застосовуючи формули лiнзи, сили свiтла, освiтленостi; будувати хiд промiнiв  у плоскому дзеркалi; зображення, утворенi за допомогою лiнз.

Учень:

називає екологiчнi проблеми рiдного краю i наводить приклади джерел забруднення природного середовища; може застосовуватиздобутi знання для пояснення практичного використання законiв фiзики в рiзних сферах життєдiяльностi людини, на виробництвi i в технiцi; здатний оцiнити фiзичнi характеристики природного середовища; використати фiзичнi методи очищення природного середовища вiд забруднення.

    Учень:

називає види механiчного руху, одиницi часу, шляху, швидкостi, перiоду та частоти обертання (коливання), види маятникiв, характеристики звуку;

наводить приклади проявiв механiчного руху в природi, вiдносностi руху, обертального i коливального рухiв у природi та технiцi, джерел звуку, вiдбивання звуку, шкiдливого впливу вiбрацiй i шумiв на функцiонування живих органiзмiв;

розрiзняє види механiчного руху за  формою траєкторiї та змiною швидкостi, поняття траєкторiї i шляху, затухаючi та незатухаючi коливання;

формулює означення механiчного руху, траєкторiї, швидкостi, амплiтуди, перiоду та частоти коливань, записує формули пройденого шляху, швидкостi рiвномiрного прямолiнiйного ру­ху, середньої швидкостi, перiоду обертання, частоти коливань;

може описати рух Мiсяця навколо Землi, коливання математичного маятника, поширення i вiдбивання звуку; якiсно оцiнити вплив коливань на живi органiзми; класифiкуватирухи за формою траєкторiї i характером змiни параметрiв руху; характеризувати рiзнi види механiчного руху за його параметрами, сприймання звуку людиною (гучнiсть, висота тону), залежнiсть швидкостi поширення звуку вiд середовища, властивостi звуку, iнфразвуку, ультразвуку; пояснити вiдмiннiсть траєкторiї i швид­костi в рiзних системах вiдлiку; аналiзувати графiки руху тiл i визначати за ними його параметри;

здатний спостерiгати рiзнi механiчнi рухи i за їх параметрами визначати їх рiзновид, поширення звуку в рiзних середовищах; вимiрювати швидкiсть руху, перiод i частоту коливань, перiод обертання; користуватисяприладами для вимiрювання часу i вiдстанi,  камертоном; представляти результати вимiрювання у виглядi таблиць i графiкiв;

може розв’язувати задачi, застосовуючи формули швидкостi тiла, середньої швидкостi, перiоду i частоти коливання (обертан­ня),  будувати графiки залежностi швидкостi тiла вiд часу, пройденого шляху вiд часу для рiвномiрного прямолiнiйного руху.

   Учень:

називає види сил, способи їх вимiрювання, одиницi сили, тиску, моменту сили, причини виникнення атмосферного тиску, способи його вимiрювання, умови плавання тiл;

наводить приклади взаємодiї тiл, прояву iнерцiї, рiзних видiв сил, застосування важелiв i блокiв, сполучених посудин;

формулює умови рiвноваги тiл, закони Гука, Паскаля, Ар­хiмеда, означення iнерцiї, сили, моменту сили, сили тиску, сили тертя;

розрiзняє поняття ваги i маси тiла, сили тяжiння i ваги, тиск i силу тиску;

дотримується правил додавання сил; записуєформули моменту сили, умови рівноваги важеля, сили пружностi, сили тяжiння, ваги тiла, сили тертя ковзання, сили тиску, виштовхувальної сили;

може описати рiзнi прояви механiчної взаємодiї, земне тяжi­ння, виникнення сили пружностi при деформацiї тiла, дослiд Тор­рiчеллi, залежнiсть атмосферного тиску вiд висоти; зобразити силу, зазначаючи напрям, значення i точку прикладання; класифiкувативиди сил за їхньою природою; характеризувати    механiчнi властивостi твердих тiл, способи зменшення i збiль­шення сили тертя, залежнiсть сили пружностi вiд деформацiї, тиску рiдини на дно i стiнки посудини вiд висоти i густини; пояснитипричину виникнення сили тяжiння, невагомостi, сили тертя, сили пружностi, тиску в рiдинах i газах, встановлення рiвня рiдин у сполучених посудинах, принцип дiї водопроводу, шлюзiв, гiдравлiчного пресу, насосiв; обґрунтуватиiснування тиску в рiдинах i газах на основi молекулярно-кiнетичних уявлень;

здатний спостерiгати наслiдки механiчної взаємодiї тiл; кон­струювати динамометр; вимiрювати сили, вагу тiла, тиск, атмосферний тиск, застосовувати гiдростатичний метод для зважування тiл; користуватися  динамометром, манометром, барометром;

може розв’язувати задачi, застосовуючи формули сил тяжiння, тертя, тиску, пружностi, моменту сил, умови рiвноваги тiл, закони Гука, Паскаля, Архiмеда.

    Учень:

називає види механiчної енергiї, одиницi роботи, потужностi, енергiї, простi механiзми;

наводить приклади використання машин i механiзмiв, перетворення одного виду механiчної енергiї в iнший;

формулює закон збереження механiчної енергiї, “золоте правило” механiки;

записує формули роботи, потужностi, ККД механiзму, кiнетичної енергiї, потенцiальної енергiї тiла, пiднятого над поверхнею Землi;

може описати перетворення кiнетичної енергiї в потенцiальну i навпаки; характеризуватимашини i механiзми за їх поту­ж­нiстю; пояснити“золоте правило” механiки як окремий випадок закону збереження енергiї;

здатний спостерiгати перетворення енергiї в механiчних процесах; вимiрювати потужнiсть i ККД механiзмiв; користуватися простими механiзмами (важiль, блок, похила площина);

може розв’язувати задачi, застосовуючи формули роботи, потужностi, кiнетичної та потенцiальної енергiї, коефiцiєнта корисної дiї, закон збереження механiчної енергiї.

    Учень:

називає способи вимiрювання температури, види теплопередачi, одиницi температури, кiлькостi теплоти;

наводить приклади теплової рiвноваги, теплообмiну, теплових двигунiв, застосування теплотехнiки в життi людини;

роз­рiзняє види теплопередачi (теплопровiднiсть, конвекцiя, теплове випромiнювання);

формулює ознаки теплового балансу;

записує формули кiлькостi теплоти, що йде на нагрiвання, теплоти згоряння палива, ККД нагрівника, теплоти плавлення, теплоти пароутворення, рiвняння теплового балансу у випадку змiшування гарячої i холодної води;

може описати плавлення i кристалiзацiю твердих тiл, випаровування i конденсацiю рiдин, кипiння, перетворення енергiї в теплових процесах, принцип дiї теплових машин, вплив тепло- тех­нiки на оточуюче середовище; класифiкувати види теплопередачi; характеризувати напрям плину теплових процесiв у природному середовищi, умови переходу речовини з одного агрегатного стану в iнший, вплив теплотехнiки на оточуюче середовище; аналiзувати графiки теплових процесiв, зокрема пiд час плавлення твердого тiла; пояснити перебiг теплових процесiв пiд час теплообмiну, тепловий баланс як наслiдок закону збереження енергiї в теплових процесах, принцип дiї двигуна внутрiшнього згоряння, парової турбiни; обґрунтувати змiни агрегатного стану речовини на основi атомно-молекулярного вчення про будову речовини;

здатний спостерiгати за перебiгом рiзних теплових процесiв; вимiрювати питому теплоємнiсть речовини, ККД нагрів­ника; користуватися термометром, калориметром;

дотримується правил безпеки пiд час роботи з нагрівниками;

може розв’язувати задачi, застосовуючи формули кiлькостi теплоти, теплоти згоряння палива, ККД нагрівника, теплоти плавлення i кристалiзацiї, теплоти пароутворення i конденсацiї, рiвняння теплового балансу.

Учень:

називає два роди електричних зарядiв, одиницю електричного заряду, способи виявлення електричного поля;

наводить приклади електризацiї тiл у природi, електростатичної взаємодiї, впливу електричного поля на живi органiзми;

розрiзняє точковий заряд i заряджене тiло, електричний заряд i електричне поле;

формулює означення електричного заряду i електричного поля, закон Кулона;

записує формулу сили взаємодiї двох точкових зарядiв (закон Кулона);

може описати модель точкового заряду; класифiкувати електричнi заряди на позитивнi й негативнi; характеризувати електрон як носiя елементарного електричного заряду, йон як структурний елемент речовини; пояснити механiзм електризацiї тiл, принцип дiї електроскопа; обґрунтувати дискретнiсть електричного заряду, взаємодiю заряджених тiл наявнiстю електричного поля;

здатний спостерiгати електростатичну взаємодiю; дотримуватися правил безпеки пiд час роботи з накопичувачами електричних зарядiв високої енергiї; користуватисяелектроскопом;

може розв’язувати задачi, застосовуючи закон Кулона.

    Учень:

називає теплову, магнiтну, хiмiчну дiї електричного струму, елементи електричного кола, джерела електричного струму, одиницi сили струму, напруги, електричного опору, електрохiмiчного еквiвалента, параметри струму, безпечнi для людського органiзму;

наводить приклади використання електричного струму в побутi, на виробництвi, застосування електролiзу у промисловостi, термiстора в технiцi; розрiзняє провiдники, напiвпровiдники i дiелектрики;

формулює означення електричного струму, сили струму, опору провiдника, закони Ома для дiлянки кола, Джоуля—Ленца, електролізу;

записує формули сили струму, напруги, опору для послідовного і паралельного з’єднання провідників, залежність опору провідника від його довжини, площі перерізу та матеріалу, роботи та потужності електичного струму, законів Ома для ділянки кола, Джоуля—Ленца, електролізу;

може описати будову амперметра, вольтметра, реостата, механізм електролізу, самостійного і несамостійного розрядів у газах; класифікуватиречовини на провідники, напівпровідники та діелектрики; характеризувати умови існування електричного струму, способи зміни сили струму і напруги в електричних колах, електроенергетику та її роль в житті людини і суспільства; пояснити природу струму в металах, напівпровідниках, діелектриках, розчинах і розплавах електролітів, газах; обґрунтувати природу електричного струму в металах, розчинах електролітів, напівпровідниках, газах на основі електронних уявлень, історичний характер розвитку знань про електрику;

здатний спостерігати явища, викликані електричним струмом у різних середовищах; складати електричні кола і схематично їх зображувати; вимірювати силу струму, напругу, електричний опір, потужність споживача електроенергії; користуватися різними джерелами струму (гальванічні елементи, акумулятори, блок живлення), амперметром, вольтметром, реостатом, дільниками напруги, лічильником електроенергії; дотримуватися правил безпеки та експлуатації під час роботи з електричними приладами; досліджуватипараметри електричних кіл при по­слідовному і паралельному з’єднанні споживачів;

може розв’язувати задачі, застосовуючи формули сили струму, напруги, опору провідника, законів Ома для ділянки кола, Джоуля—Ленца, електролізу; робити розрахунки простих електричних кіл, шукати значення фізичних величин за таблицями.

 Учень:

називає полюси магнітів, способи виявлення магнітного поля, прилади, в яких використовується електромагнітна взаємо­дія;

наводить приклади магнітної взаємодії, застосування електромагнітних явищ, впливу магнітного поля на живі організми;

формулює правило свердлика, лівої руки;

може описати  дослід Ерстеда, властивості магнітного поля Землі, принцип дії електромагніта, результат дії магнітного поля на провідник зі струмом, дослід Фарадея; характеризувати основні властивості постійних магнітів, магнітне поле провідника зі струмом, колового струму; суть явища електромагнітної індукції; пояснити природу магнітного поля, спосіб промислового одержання електричного струму, принцип дії електричного двигуна, електровимірювальних приладів;

здатний спостерігати електромагнітні явища, спектри маг­нітних полів; складати електромагніт; користуватися електродви­гуном постійного струму;

може визначати напрям силових ліній магнітного поля струму, застосовуючи правило свердлика, напрям дії магнітного поля на провідник зі струмом, застосовуючи правило лівої руки.

Учень:

називає складові атомного ядра, види радіоактивного випромінювання, основні характеристики  альфа-, бета- та гамма-випромінювання; рівні радіоактивного фону, допустимі для жит­тєдi­яль­нос­ті людського організму;

наводить приклади радіоактивних перетворень атомних ядер;

формулює означення радіоактивності, активності радіонук­ліда; записує формулу дози випромінювання, потужності радіо­активного випромінювання;

може описати дослід Резерфорда, ядерну модель атома, протонно-нейтронну будову ядра атома; класифікувати види радіоактивного випромінювання; характеризувати природний радіоактивний фон, його вплив на живі організми; оцінити активність радіонукліда за табличними даними; пояснити йонізуючу дію радіоактивного випромінювання; здатнийпроводити дозиметричні вимірювання радіоактивного фону; користуватисядозиметром;

може розв’язувати задачі, застосовуючи формули активності радіонукліда, поглинутої дози випромінювання, потужності ра­діоактивного випромінювання.

Учні:  визначають роль фізики як фундаментальної науки сучасного природознавства, наводять прикладизастосування фi­зич­них знань у сфері матеріальної і духовної культури; характеризують історичний шлях розвитку фізичної картини світу; оцінюють роль фізичних методів дослідження в інших природничих науках; роблять висновки про визначальний вплив досягнень сучасної фізики на зміст науково-технічної революції; обґрунтовують необхідність цивілізованого ставлення людини до природи та екологічну виваженість використання фізичного знання в суспільному розвитку людства.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *